Історія храму святого Сергія Радонезького с.Сергіївка в наші часи

 Містини, де будуються церкви, завжди вибираються особливі – красиві, гарно розташовані на місцевості або в місцях особливо дорогих для людей. Наша церква святого Сергія Радонезького в  селі Сергіївка нічим таким особливим в своєму розташуванні відзначитися не може – пристосована під храм будівля із колишнього дитячого садочка. Але є і у нас своя невеличка історія, про те що Божим промислом місце нашого храму було особливо відзначене.

Це було під час Великої Вітчизняної Війни, коли село наше знаходилося під окупацією фашистських військ. На місці, де зараз стоїть церква, тоді була проста селянська хата, де жила бідна родина. Вірніше – жила мама зі своїми маленькими дітьми. Маленькому хлопчику з тієї сім’ї часи воєнного лихоліття багато чим запам’яталися. Особливо, коли йшли бої за визволення села від німців. Часто проводили артобстріли. Земля тоді здригалася від вибухів а у повітрі стояв смертоносний свист від снарядних  осколків. Всі ховалися де тільки можна було. Хлопчик із своєю родиною в таких випадках бігли до льоху та сиділи там, поки не скінчаться вибухи. Як не було страшно, але цікавість дитяча іноді підштовхувала стати на верхній східець драбини та обережно озирнутися навкруги через маленьку шпарку. Із своєї схованки він бачив, як їхали по селу танки, перетягувалась якась незрозуміла військова техніка та бігли солдати. Так за весь час жодний снаряд не влучив у хату чи в дворище. В один із цих днів, рано вранці, хлопчик вийшов із хати на подвір’я. Зупинився, озираючись довкола. Раптом почув постріл. Це його не злякало – до пострілів уже всі звикли за цей час. Побачив хлопчик, біля самої ноги, обутої в драний черевик, якийсь дивний фонтан землі. Поки роздивлявся, що воно таке, як знову – постріл і знову також дивно підскочила земля майже біля самих ніг. Тільки тоді він зрозумів, що по ньому веде прицільний вогонь десь схований фашистський снайпер – і мерщій у хату. Все своє життя хлопчик згадував цей випадок, де він був на волосині від смерті.  Можливо снайпер тоді помилився в прицілюванні, або просто хотів повтішався по-своєму над переляканою від пострілу дитиною. Хто знає…

    Ця історія набула ще й іншого сенсу, коли її розповідав нам сам учасник подій – тоді маленький хлопчик, а тепер літній дідусь. Розповідав уже в новому, відбудованому храмі, який тепер стоїть на тому самому місці, де була його рідна хата. Він завжди вірив, що тоді його Бог врятував від смерті. Але тепер він зрозумів і для чого.  Напевно знав Господь те, що на цьому місці люди колись збудують церкву і будуть звершувати святі богослужіння.  Бо не добре стояти храму Божому на місці, де було людське горе, де могла пролитися кров невинної дитини.  Такі його переконання ціною в своє життя.      

   Сучасна історія нашого храму починається з 10 жовтня 2000 року, коли були проведені збори жителів села щодо реєстрації статуту парафії. В той час наш село переживало не легкі часи – колгоспи припиняли своє існування, намагаючись ще протриматися під новою формою господарства КСП. Через це з’являлися в колишньому господарстві кинуті будівлі, зняті з балансу. Доля їх усім відома – потроху їх розбирали та розвалювали. Так могло  статися із колгоспним Дитячим садком, який давно уже не працював.

   Ідея відродити церкву у жителів села була вже давно. Багато хто їздив на службу до храму в сусіднє село або до міста. Всім хотілось, щоб церква була у своєму селі, та не було приміщення. Про будівництво навіть і мова не йшла, наскільки це було недосяжно того часу. Звернули тоді увагу на будинок Дитячого садку. Провели переговори з керівництвом КСП та отримали в своє розпорядження цю будівлю. В цьому проявили ініціативу та дієву допомогу Клавдія Миколаївна Головко та Лідія Іванівна Тарасова. Всі заслужено вважають їх основниками та фундаторами нашого храму. Якби не участь цих добрих жінок – хтозна як би склався устрій парафіяльного життя.

Починали з реконструкції Дитячого садка. Загальними зусиллями парафіян демонтували перестінки, настилали підлогу, склили вікна. Іконостас, престол та жертвенник зробили майстри по дереву Анатолій Романович Сухов та Октавян Троянович Блисько.  Жителі села принесли ікони для прикраси храму. Все вбрання церкви робили своїми руками. Невдовзі храм став красивим і затишним. В той же рік провели освячення нового храму. Завжди знаходились добрі помічники, які стоали постійними прихожанами церкви. Це Любов Михайлівна Бреус, Галина Федорівна Середа, Любов Хомівна Шпильова,  Людмила Тарасівна Гапріндашвілі, Євгенія Хомівна Недотопа, Євгенія Яківна Дякова, Галина Яківна Запорожець, Галина Зозуля та багато інших, чиїми трудами окрашалася церква. На храмові свята добре готувала смачні страви Ніна Михайлівна Тимошенко. Випікала просфори для Літургії Клавдія Миколаївна Головко. Церковним хором регентувала  Тетяна Анатоліївна Івченко та Чугай Наталія Петрівна, в якому співали Тетяна Остапівна Романюк, Марія Іванівна Шевчук, Клавдія Миколаївна Головка, Оксана Володимирівна Бойко, Анна Юріївна Борозняк, Антоніна Володимирівна Черничко, Ніна Худан.

15 липня 2009 року на день нашого храмового свята – пам’яті святого преподобного Сергія Радонезького чудотворця, наше село  вперше зустрічало свого правлячого архієрея - архієпископа Криворізького і Нікопольського Єфрема. За ревностне пастирське служіння настоятель храму ієрей Сергій Івченко,  по благословенню Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і всієї України, був нагороджений Архієпископом Єфремом Наперсним Крестом. По завершенню Божественної літургії і хресного ходу владика Єфрем сердечно привітав всіх іменинників із святом і привів їм в приклад богоугодне і святе житіє преподобного Сергія Радонезького, біля келії якого Криворізький архіпастир здобув семінарську богословську освіту.  Після служби Владика Єфрем благословив розпочинати будівництво нового храму, адже всі бачили,  що храм ледь вміщав усіх віруючих. Через декілька днів прийнялися за роботу. Вирішили взяти за основу будівлі церкви міцні стіни колишнього Дитячого садка. Укріпили фундамент, добудували в висоту стіни, звели великий купол. Всередині храм прикрасили  гарним розписом.

11 листопада 2011 року у свято Апостола Філіпа, Архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем звершив чин Великого освячення храму на честь преподобного Сергія Радонезького. Після чину освячення владика Єфрем звершив першу Божественну Літургію, за якою йому послужили: благочинний Софіївського округу протоієрей Ростислав Климчук, настоятелі православних храмів Софіївського району. На Малому Вході Архієпископ Єфрем по благословенню Предстоятеля УПЦ, Блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і усієї України, нагородив настоятеля храму протоієрея Сергія Івченко Хрестом з прикрасами. За святковим богослужінням молилися: голова Софіївської райдержадміністрації С.С. Рижков, голова Ордо-Василівської сільської Ради Рижкова Л.И. Після закінчення  Божественної Літургії був здійснений святковий хресний хід з окропленням святою водою, після якого Архієпископ Єфрем звернувся з вітальним словом до духовенства, до високих гостей і численних прихожан з повчальним словом на тему Недільного Євангелія. Також владика сердечно подякував благодійникам і жертводавцям, а також будівельникам святого храму. По благословенню Предстоятеля УПЦ, Блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і усієї України, особливо відзначив Архієпископ Єфрем церковними нагородами благодійників храму. Абрамчук Микола Іванович удостоєний ордену УПЦ "Георгія Побідоносця"; Чорная Ганна Олександрівна і Головко Клавдія Миколаївна удостоєні орденів УПЦ "350 років перенесення Почаївской ікони Божої Матері на Волинь"; Чумак Олександр Олексійович  удостоєний ордену УПЦ "1020 років  Хрещення Київської Русі"; грамотами Предстоятеля УПЦ удостоєні: Лоташ В.А., Яремчук С.В., Зубченко В.А., Лаба В.С. Архієрейських грамот удостоєні: Рижкова Л.И., Кулібаба Ю.Н., Бреус Л.М., Тимошенко Н.М., Шпильова Л.Ф. Була винесена сердечна подяка всім іншим помічникам в будівництві, адже будували всім миром, допомагали і жителі села, і мешканці сусідніх сіл, і підприємства м. Кривого Рогу.

18 липня 2014 року, у свято надбання чесних мощів преподобного Сергія, ігумена Радонезького, православний світ відмічав 700-річчя з дня народження преподобного Сергія.  В день свята Керівник Криворізької єпархії архієпископ Криворізький і Нікопольський Єфрем відвідав храм преподобного Сергія Радонезького в селі Сергіївка Софіївського району на запрошення його настоятеля протоієрея Сергія Івченко. На урочистості з нагоди престольного свята храму, тезоіменитства настоятеля і дня небесного покровителя села також прибули благочинний Софіївської благочиння протоієрей Ростислав Климчук, настоятелі православних храмів Софіївського і Криворізького районів і міста Кривого Рогу. На малому вході правлячий Архієрей удостоїв настоятеля храму протоієрея Сергія чергової церковної нагороди - права носіння Палиці.

Після закінчення богослужіння був здійснений хресний хід навколо храму, після закінчення якого архієпископ Єфрем звернувся до прихожан і гостей свята з повчанням про подвиг преподобного: "Співчуття і безкорислива допомога до повного самозабуття - ось що завжди відрізняло святого Сергія як за його земного життя, так і після переходу у вічність. Ось чому преподобний Сергій ще називається великим плакальником землі нашої. Всяка печаль простих людей знаходила відгук в душі преподобного і возносилася разом з його молитвою до Престолу Божу, щоб там, у Небесного Отця, знайти свій відгук. І досі преподобний Сергій залишається для тих, що приходять до нього тим же, ким був під час свого земного життя". Також владика Єфрем привітав настоятеля і прихожан зі святковими датами, а іменинників - з прийняттям Святих Христових Таїн. На молитовну пам'ять про святковий день владика Єфрем передав в дар храму "Акафіст преподобному Сергію, ігуменові Радонезькому чудотворцеві". Книга ця завершується заповітом преподобного своїй братії, яке не втратило важливості і сьогодні:"Слухайте себе, братіе, усіх благаю. Найбільше майте страх Божий, чистоту душевну і любов нелицемірну".